Міні трофі експедиція на Пікуй

Друзі! Якщо ви зібралися кудись в подорож, особливо в гори, то дивіться уважно прогноз погоди! Синоптики, звичайно в половині випадків помиляються. Але в другій половині то вони виявляються праві!

Запланована трохи спонтанно міні експедиція на Пікуй передбачала досить легкий формат. Траса була багаторазово прокатана на попередніх заходах і на Карпатському Кордоні, всі чекали легкий бруд і невеликий дощик, одягнувшись відповідно. Але хто ж припускав, що дорогу завалить снігом так, що навіть великоваговим “котлетам” буде важко пробивати завали. Що ж говорити за машини більш легких класів підготовки?

Тепер про все по порядку.

Я давно цілився на Пікуй. Пару років тому ми намагалися самостійно знайти дорогу, але заїхавши не туди, вирішили самі далі не ризикувати. І ось, намічаються вільні вихідні. Так чому б не повторити спробу, але вже в компанії? На клич на позашляховому форумі “Львів 4х4” відгукнулося кілька хлопців, які вже їздили в цих місцях. У підсумку зібралося сім екіпажів починаючи від підготовленої під ТР3 котлети, і закінчуючи майже серійної Нивою без лебідки і на звичайній гумі.

То мала бути наступний маршрут:

• Збір в селищі Либохора
• Підйом на хребет
• Доїзд до гори Пікуй
• Повернення назад по хребту до перевалу Русский путь
• Виїзд до селища Ужок по треку Карпатського кордону.
  І вже на першому пункті ми трохи вибилися з плану, бо дорога від траси до Либохора в дуже поганому стані. Далі, зідзвонившись з другою групою хлопців, які їхали з боку Самбора, ми таки прибули до місця збору.

На точці збору в Либохорі

Почекавши інших, було вирішено направити провідним водія, що має трек попередніх поїздок. Тому, проїхавши ще трохи по селу, ми згорнули на ґрунтовку, що веде в гори.

Колона на марші

Виїхавши з села, почалася засніжена дорога. Але кам’янистий ґрунт і неглибокий шар снігу не створювали проблем нікому.

Дорога в гори

Найвеселіше почалося, коли ми вийшли на висоту близько 1 км. Під снігом опинився товстий шар листя, по якій навіть МТ гума їхала дуже погано.

Крутий підйом  лісом

Як завжди, по фотографії не видно крутості підйому. Але саме в цьому місці у нас зійшла з траси половина екіпажів.

Я піднявся з другого разу, взявши хороший розгін. Але вискочивши з лісу на галявину, сильно рано скинув газ, і машину понесло по схилу. У підсумку, я вискочив з колії і з’їхав на траву. Рушити з такого становища мені самому не вдалося, і довелося просити допомогу хлопців.

Тільки їхати далі не можна було з двох причин. Перша – це величезне дерево, яке лежить поперек дороги. Друга – після мене їхали дві Ниви і УАЗ. Ніхто з них не міг піднятися по схилу. Тому водії підготовлених “Дефендера” і “Патрола” вирушили намагатися стягнути дерево лебідками в сторону. А я пішов вниз по схилу, дивитися чим можу допомогти іншим.

Слідом за мною йшла Нива на шосейній гумі. У хлопців не було ніяких шансів піднятися по схилу без допомоги лебідки.

Їх потрібно було тягнути іншою машиною. Тому вони вирішили пропустити вперед своїх друзів на другий, більш підготовленій Ниві, щоб ті піднявшись, витягли їх лебідкою.

Але так як на схилі вже стояло багато машин, взяти нормальний розгін не було можливості. Хлопці почали підкладати сенд-траки і штовхати машину. Але це допомагало мало. Довелося розмотувати лебідку.

Паралельно  цьому підйому, йшла інша дорога. Хлопці на УАЗі вирішили піти по цій, ще не накатаній дорозі, яка повинна була бути легше.

Але не все виявилося так просто. Хлопці теж сіли, і теж довелося розмотувати лебідку.

Поки на схилах йшла боротьба з порятунку ниви і УАЗа, у “котлети” виникла незрозуміла проблема з переднім мостом. Довелося проводити екстрену діагностику.

Після підняття машини джеком, передок спокійно включився, і машина вирушила на допомогу менш підготовленим екіпажам – до цього часу і нива і УАЗ примудрилися посадити акумулятори. Довелося проявляти чудеса майстерності водія, щоб під’їхати тією стороною, де у “котлети” акумулятор, і щоб дістали досить короткі дроти.

Рахунок відстані йшов буквально на міліметри!

Запустивши автомобілі, було вирішено, що ниву простіше підняти тросом, ніж чекати, поки вона витягнеться на лебідці.

За цей час УАЗ знову глухне. Після другого запуску, хлопці вирішують, що далі їхати немає сенсу. Також в процесі обговорення було запропоновано і нивам поїхати назад. У підсумку, залишилося чотири машини – “котлета”, дефендер, патрол і я на Джимни.

Джимни по класу також дуже сильно не дотягував до інших автомобілів. Тому щоб вийти на хребет, мене також зачепили тросом і підняли на другий крутий підйом. Далі, вже підтягшись самостійно на лебідці, ми продовжили шлях.

Проїхавши далі через ще один ліс, ми рушили в бік Пікуя. У теплій машині абсолютно не відчувалося ні вітру, ні холоду. Також невеликий шар снігу на початку шляху дещо розслабив. Тому, коли машина раптом стала, то було навіть не зовсім зрозуміло, чому. Навколо все біле, суцільний туман, видимість – від сили метрів 30. Вийшовши з машини, мене ледь не знесло вітром. Плюс я провалився в досить глибокий сніг – почалися перемети. Більш важкі машини пройшли їх, а Джимни з меншим дорожнім просвітом, сів. У спробі виїхати, машину взагалі почало тягти по схилу. Довелося знову розмотувати лебідку. Виїхавши, я тверезо оцінив свої сили, і запропонував хлопцям їхати самим, а я повернуся назад. Але джипери ніколи один одного не кидають. Тому було запропоновано не їхати на Пікуй, а перейти відразу до другої частини плану, і поїхати на перевал “Руський шлях”, і з нього вже – додому.

Повернувшись до місця підйому, ми пішли в іншу сторону. І знову, вийшовши з лісу, на засніжених схилах почалися проблеми. Навіть підготовленим машинам було важко їхати – їх весь час зносило вниз. І тільки “котлета” їздила по горах, мов по асфальту 😉

Перевіривши дорогу далі, і оцінивши запаси часу, було вирішено таки повертатися. Але на цьому пригоди не закінчилися. Так, виїжджаючи з черговою колії ми помічаємо, що на Джімніку розбортувалося переднє колесо. Довелося терміново ставити запаску. Також під час спуску по вже наїждженим маршруту, хлопцям виявилося дуже складно вискочити з колії, так як заважало те саме повалене дерево – при русі вгору його просто об’їхали, а тепер машини несло по схилу прямо на нього. Знову ж, довелося водієві “котлети” служити “паличкою-виручалочкою” і витягувати всіх на рівну поверхню.

Далі спуск, як не дивно, пройшов без будь-яких проблем. І, зробивши технічну зупинку в селі для підкачки коліс і підкріпившись, все вирушили додому.

На жаль, сильний снігопад і заметіль не дозволили нормально користуватися фотоапаратом на хребті. Тому ця частина подорожі показана тільки в ролику, знятому в основному на відеореєстратор в машині.