Будинок генерального судді Василя Кочубея є третім музейним комплексом, що входить до заповідника “Гетьманська столиця” разом з цитаделлю Батуринської фортеці і палацом Розумовського. Він звичайно не такий вражаючий і масштабний, але зате цей будинок єдиний, що зберігся  ще з тих часів. Він звичайно був частково зруйнований, але в 70хх роках XX століття був відреставрований і набув статусу пам’ятника історії. 

Екскурсія по будинку судді

Ми вирушили в будинок Кочубея вже на зворотному шляху. Він знаходиться трохи осторонь від інших пам’яток, як раз по дорозі до траси на Київ. Зупинившись на невеликій парковці перед напівзруйнованим парканом і непрацюючим будиночком з написом “каса”, ми попрямували до будинка, що виднівся в глибині парку. У XVIII столітті парком навколо суддівського будинку захоплювалися багато відомих людей. Кажуть, сам Розумовський любив приїжджати сюди і гуляти серед дерев. Зараз, звичайно, парк виглядає не особливо вражаюче. Звичайні грунтові доріжки після дощу не сильно сприяють прогулянці. Та й різноманітності рослинності ми не виявили. По суті, звичайний частково занедбаний парк.

Відновлена кімната

Сам будинок Кочубея складається з одного поверху і декількох кімнат. Як я вже говорив, основне його достоїнство – справжність. Це не відновлений з нуля будинок, як це було зроблено в цитаделі, а відреставрований оригінальний будинок XVIII століття. Зберігся він лише тому, що знаходився в стороні від основних місць бойових дій, які відбувалися на іншій стороні міста.

Схема судової системи

Генеральний суддя в ті часи – була фігура значуща. Як видно на фотографії, де представлена ​​схема суднової системи, вище нього був тільки сам гетьман. Тому для судових справ було виділено окремий будинок, де проводилися засідання, а в підвалі була обладнана камера для в’язнів.

Коли генеральним суддею обрали Василя Кочубея, цей будинок з прилеглою територією було передано йому у власність. На фотографії можна побачити, як виглядала садиба в той період.

План садиби Кочубеїв

Рід Кочубеїв і цей будинок мають тісний зв’язок з гетьманом Іваном Мазепою. Так, саме Василь Кочубей написав донос на Мазепу, в якому попереджав Петра I про перехід того на бік шведського короля. Але цар повністю довіряв Мазепі, і порахував цей донос наклепом. За що сімейство Кочубеїв було серйозно покарано. І тільки пізніше, коли зрада стала очевидною, їх реабілітували. Текст доносу можна подивитися в одному із залів музею.

Портрет Василя Кочубея та текст доносу

Друга історія пов’язана з романом дочки Кочубея, Мотрі, з Іваном Мазепою. Шансів у неї не було, але любов була така сильна, що вони зустрічалися таємно. Також, щоб не афішувати свої стосунки, вони вели таємну переписку. Поштовою скринькою їм служив дуб в саду Кочубеїв. Буквально кілька років тому цей дуб ще існував. Але зараз на його місці знаходиться тільки пам’ятний знак. Листи, а точніше їх відновлені копії, теж представлені в музеї.

Листи Мазепи до Мотрі

Портрет Мотрі Кочубей та намисто, яке їй подарував Мазепа

Пам’ятний знак на місці дуба

Пройшовши по нечисленним залах музею, ми спустилися в підвал. Тематика цієї частини музею відповідає призначенню кімнати. У ній знаходяться фігури, що демонструють обстановку того часу – писар, який вів облік справ, і обвинувачений, що сидить за гратами. І звичайно ж, картинки і експонати, які застосовуються для допиту незговірливих в’язнів.

Писар

В’язень