Військово-історичний комплекс “Скеля” – основна туристична пам’ятка Коростеня, що на Житомирщині. А так як я великий любитель об’єктів подібного роду, то в чергові вільні вихідні направив свої колеса саме в цей бік.

“Скеля” – це величезний підземний комплекс, призначення якого до кінця досі незрозуміло. Побудований він був в 1934 -1938 рр в обстановці найсуворішої таємності. Керував проектом відомий генерал Карбишев. Основне призначення об’єкта – запасний командний пункт Коростенського укріпрайону. У ті роки кордон СРСР був зовсім недалеко, тому уздовж нього була збудована так звана “Лінія Сталіна” з 14 укріпрайонів. Коростенський був під номером 5, прикривав близько 180 км, і складався з 456 дотів. Про історію цього бункера, його особливості та загадки, найкраще дізнатися на екскурсії. Тим більше, що ціна чисто символічна – 20 грн. Можна піти і самостійно, але це будуть зовсім не ті враження.

Як дістатися

Знаходиться комплекс в парку “Древлянський” прямо в центрі Коростеня. Доїхавши до парку, потрібно пройти через міст над річкою, і ви тут же впретеся у вхід у підземелля. Військову техніку, розташовану поруч, також складно не помітити.

Графік роботи: з 9 до 18 години, перерва з 13 до 14 години.

Для відвідувачів відкрито з 10-00 до 17-00. Вихідні: понеділок та вівторок.

Екскурсія по бункеру

Екскурсія починається з розповіді про процес будівництва цього комплексу. Так як Коростень – столиця стародавнього князівства древлян, то в цих місцях вже понад тисячу років тому жили люди. І при будівництві бункера були використані їх ходи, видовбані в товщі гранітних скель. Додавши до цього кілька рядів металевої сітки, що затримує падіння авіабомб, будівельники отримали об’єкт, практично невразливий до будь-яких видів атак з повітря.

Двері також були зроблені спеціально щоб витримувати натиск ударної хвилі. Ми вже зустрічали подібні схеми при відвідуванні того ж бункера на Молдаванці в Одесі.

Пройшовши всередину, ми потрапляємо в шлюзову камеру, в якій відбувалася дезінфекція особового складу, якщо вони перебували в зоні зараження. Ось тут і починаються ті самі загадки бункера. Адже якщо він будувався в 30х роках минулого століття, то в той час ще не було ядерної зброї, і не були розроблені методи дезінфекції та захисту від неї. Тому, від чого і для кого будувалася така система захисту – незрозуміло. Швидше за все, захист робилася від хімічної зброї, яка на той час вже використовувалася.

Бункер складається мінімум з трьох рівнів. Також нижній рівень був з’єднаний підземним ходом, який йшов під річкою, військовим шпиталем на іншому березі . Але через бомбардування під час війни, в підземний хід потрапила вода, і нижній рівень виявився затопленим.

Після війни бункер якийсь час був занедбаний, і став предметом вивчення місцевих жителів. Але після того, як там заблукали кілька дітей, керівництво міста прийняло рішення забетонувати всі ходи в небезпечні зони. З тих пір, нам доступний тільки другий рівень.

Коридор підземного бункера

У 60х роках місцева влада знову звернули увагу на цей бункер. Він був відновлений і перероблений під потреби цивільної оборони. Вже, звичайно ж, без будь-якої секретності. І в 2005 році був утворений музейний комплекс “Скеля”.

З утворенням музею, почалися спроби більш уважно вивчити інші приміщення. Але товстий шар бетону просто так не дозволяв потрапити в закриті приміщення, а розбивати їх без попереднього дослідження, вчені побоюються. Їм би дуже допомогли спеціальні прилади, які можуть “просвічувати” стіни. Але таке обладнання коштує дорого, а у адміністрації музею поки не вистачає на це коштів.

Також велику допомогу у вивченні надали б будівельні плани і креслення об’єкту, які знаходяться в московських архівах. Але на них накладено гриф секретності на сто років. Тому раніше 2038 року до цих документів доступ не отримати. Адміністрація направляла неодноразово запити на надання їм доступу до архівів, але отримувала щораз відмови.

Про рівень секретності говорить також такий факт, розказаний нам гідом: після відкриття музею та розміщення ряду архівних фотографій, одна місцева жителька впізнала серед людей на знімку свого родича. Ця людина значилася в їхній родині зниклою без вісті, і коли про неї робили запити до відповідних органів, їм приходила відповідь, що такої людини в СРСР взагалі не існувало.

Зали музею

Так як достовірних описів тих чи інших приміщень немає, то про їх призначення можна тільки здогадуватися. Ряд приміщень має очевидні функції, інші ж – тільки передбачувані. Так, наприклад, вентиляційний блок.

У цьому приміщенні знаходилися насоси, що подають повітря в приміщення комплексу. Що цікаво, все це працює і зараз. За словами адміністрації музею, їм потрібно всього пару годин на переведення бункера в “бойове” положення.

Насоси приводяться в дію електрикою. Але в разі неполадок з енергією, передбачені спеціальні ручки, вставивши які в вали двигунів, можна обертати лопасті вручну і забезпечити подачу повітря. Звичайно ж, є і система фільтрів, яка очищає повітря від небезпечних речовин.

У разі автономної роботи об’єкта, всередині створювався надлишковий тиск, щоб навіть у разі появи якихось тріщин або щілин, заражене повітря не потрапляло всередину. Але надмірний тиск може бути небезпечним, тому в комплексі передбачені спеціальні клапани скидання тиску. Ось так вони виглядають:

Для забезпечення водою мешканців бункера, був розроблений спеціальний комплекс водопостачання. Вода подавалася з розташованої тут же свердловини і наповнювала велику ємність. Зсередини ця ємність оброблена сріблом. І коли вчені взяли на аналіз воду, яка перебувала в цій ємності кілька років, вона як і раніше була абсолютно безпечною для вживання.

Загадкою також залишається дренажна система. Ніхто так і не зміг виявити, куди виводяться каналізаційні скиди комплексу. Вчені додали спеціальний барвник в воду і вирішили виявити, де з’явиться кольорова пляма. Але ні на річці, що знаходиться поруч, ані в інших місцях, ця пляма не виплила.

Серцем будь-якого командного пункту є вузол зв’язку. Для додання реалістичності, працівники музею навіть помістили в приміщення манекен зв’язківця, якого вони називають Васею.

Для забезпечення зв’язку, з бункера були прокладені прямі кабелі для зв’язку з Москвою. Перевірка цих кабелів показала, що вони до цих пір діють. Також в підземеллі заходить безліч телефонних ліній, а розетки для підключення апаратів виведені майже в усі приміщення другого рівня. Виходячи з цього, робиться припущення, що другий рівень був адміністративним. А господарськими та житловими рівнями, тобто, були недоступні зараз перший і третій.

Тому як реальних даних про призначення інших приміщень немає, з них просто зробили зали музею.

Зал, присвячений Коростенського укріпрайону

У ньому у вигляді макетів можна побачити різні ДОТи, що входять в цю ділянку лінії Сталіна.

Більшість з цих дотів на сьогоднішній день зруйновані і покинуті. Але парочка ще збереглася в досить непоганому стані, і за словами гіда, туди навіть можна організувати екскурсію.

Незвичайним експонатом цього залу є частина реального доту з кулеметом Максим. Цей кулемет спеціально був модернізований для стрільби з закритих приміщень.

Якщо звернути увагу, то у стрілка немає можливості бачити, куди він веде вогонь. Замість цього на підставці у нього є цифри, що позначають сектори обстрілу. Коригувальник, що знаходиться по сусідству, просто називав напрямок, і стрілок вже направляв кулемет в потрібну сторону.

Зал зі зброєю

В цьому залі представлені експонати озброєння як радянської, так і німецької армій.

Зал з трофейними експонатами

В цьому залі зібрано безліч різних предметів, знайдених при розкопках в районі дотів і самого бункера.

Незвичайним експонатом є скляна фляга. Під час війни алюміній був вкрай дефіцитним матеріалом, тому при його нестачі фляги стали робити зі скла. Причому їх робили як одна, так і інша сторона. Думаю, всім зрозуміло, що застосовувати за призначенням таку флягу вкрай проблематично. Тому наші солдати призвичаїлися використовувати її для коктейлів Молотова.

Зал цивільної оборони

Дуже багато рідкісних і незвичайних експонатів зібрано в залі, присвяченому захисту населення і військ від різних видів зараження.

Тут можна побачити і перший протигаз, і протигази для дітей, тварин, більш сучасні моделі, протигаз для поранених в голову солдат, дозиметри, індивідуальні аптечки, і багато іншого.

Зал героїв Радянського Союзу

Окремий зал в музеї присвячений жителям Коростеня, удостоєним вищої військової нагороди. Кожен стенд складається з набору документів, що описують біографію героя, а також міні-інсталяції, що відтворюють подвиг.

Кабінет НКВД

Звичайно ж, на такому об’єкті не могло не бути представника особливого відділу.

Це приміщення – реконструкція за історичними матеріалами. І звичайно ж, далеко не факт, що цей кабінет знаходився саме в цьому місці.

Кабінет Сталіна

Одна з чергових загадок бункера – кабінет для вищого керівництва.

Це єдиний кабінет, який займає ніби два поверхи. Саме він дозволяє припускати, що над бункером є ще один поверх зверху. З кабінету є вихід на своєрідний “горище”, але подальший прохід забетонований, а чіпати його без попередніх досліджень, як я вже говорив, небезпечно.

Для кого саме робився цей кабінет – точно невідомо. Вчені виявили в цьому місці шкіряні меблі, які як відомо, любив Сталін. Але сумнівно, щоб у кожному з безлічі укріпрайонів робили кабінет для першого керівника країни. Хоча, може це було організовано для тих випадків, якщо раптом верховний головнокомандувач приїде на об’єкт з інспекцією або для якихось важливих зустрічей.

Всього екскурсія зайняла близько двох годин, які пролетіли просто непомітно – настільки цікаво вела екскурсію дівчина-гід. Музей постійно поповнюється новими експозиціями та матеріалами, постійно вчені дізнаються щось нове про загадки цього комплексу. Так що раптом під час саме вашого відвідування цього музею ви нарешті дізнаєтеся те, що багато років було приховано за завісою таємності.